Щось дуже важливе:

 

«Відчуй» много лет занимаеться популяризацией жестового языка. Тепер к нашему проекту присоединяеться Orner.

Лимитированная коллекция значков с жестовыми символами I LOVE YOU и СЕРДЦЕ — это символ неравнодушия и причастности к созданию идеального мира, где исчезают любые барьеры в общении людей. В рамках этого благотворительного проекта Orner направляет все усилия и собранные деньги на развитие Детского Центра «Відчуй», который проводит бесплатную реабилитацию детей с нарушениями слуха! 100 грн от покупки каждого благотворительного значка «Відчуй» будут переданы на развитие Детского Центра, где каждую неделю занимаются более 85 детей с нарушениями слуха! Покупая этот маленький значок, ты даришь деткам возможность научиться говорить.

 

СплатитиЗаказывай свой добрый значок тут

Новини

«Про iнклюзивність багато...

 «Про iнклюзивність багато говорять, але досі замало роблять», - Андрій Пишний, голова правління Ощадбанку.

Моя робота – це немов керувати величезною вантажівкою

Ощадбанк – це найбільша банківська мережа, що нараховує понад три з половиною тисячі відділень, тридцять тисяч персоналу та 20 мільйонів клієнтів. Керувати такою величезною компанією – це немов виконувати фігури вищого пілотажу на великому вантажному автомобілі на досить вузькій дорозі з не найкращою якістю покриття. Треба максимально постаратися, щоб не збити жодної фішки, вкластись у відведений час, і при цьому показати відповідні конкурентні результати. Адже поруч на таких самих траках їздять інші учасники ринку.

Намагаюся підтримати всіх, хто звертається по допомогу

Не думаю, що є конкретний день, коли я почав займатися благодійністю. Бажання допомогти іншим в людини вроджене. Це немов постійна внутрішня потреба у співпереживанні. А коли сам потрапляєш у складну життєву ситуацію, відчуваєш усе на собі, то ця потреба тільки посилюється. Так сталося зі мною, коли я в 34 роки втратив слух. Тому намагаюсь реалізувати кожне звернення про допомогу. І в цьому не тільки моя воля – до проектів долучаються й мої колеги по банку, друзі, знайомі.

Пригадую, як ми з командою приїхали до Маріуполя навесні 2015 року якраз після обстрілів його проросійськими бойовиками. Ми ще, власне, не встигли заїхати в місто, як нам місцеві волонтери розповіли про 12-річну дівчинку Марину Резник, якій уламком від снаряду з російського «Граду» перебило хребет. Вона просто не встигла добігти до підвалу і сховатись.

Ситуація була складною. Місцеві медики запевняли, що її врятує лише дороговартісна операція за кордоном – в Ізраїлі, Австрії чи Німеччині, але ходити вона вже не буде, її майбутнє – на інвалідному візку. Ми взяли дівчинку під опіку і привезли в Київ. Зібрали в Охматдиті консиліум з наших, українських лікарів-нейрохірургів, військових хірургів, які вже проводили складні операції важкопораненим бійцям АТО, медичних науковців. В результаті їй зробили низку надскладних операцій – фактично склали хребет наново. Це ювелірна робота наших медиків, за що їм неймовірна дяка.

Далі пішов процес реабілітації. Дівчинка спочатку сіла на ліжку, потім пересіла у візок, а сьогодні Маринка вже стає на ноги й потроху пересувається. І цей успіх – результат дворічної тяжкої праці і самої Марини, і її мами, і лікарів, і всіх нас. Скажу більше, з цією дівчинкою в мене є особлива домовленість – я ще маю станцювати з нею на її весіллі.

 

Іноді сам не вірю, що нам це вдалося

2014-й рік був драматичним. Найбільші бої, найбільша кількість загиблих і поранених. Ми всі перетворилися на волонтерів – допомагали нашим хлопцям на передовій та пораненим бійцям у військових шпиталях. Для Ощаду це була дуже близька тема. Майже сотня наших працівників були мобілізовані, і ми не з чуток знали, яка насправді ситуація на фронті і які потреби бійців. Майже щодня хтось із працівників банку здавав кров у Київському військовому шпиталі, що біля центрального офісу Ощадбанку на вулиці Госпітальній.

Тому у жовтні 2014-го спільно з Волонтерською сотнею ми організували й провели в Мистецькому арсеналі благодійний аукціон «Мистецтво, що рятує». Ми зібрали 50 картин видатних українських художників сучасності, вибрали 50 найважче поранених бійців, сфотографували їх і в галереях Арсеналу розмістили і картини, і поряд фото героїв. Скликали тихий аукціон і за один вечір зібрали більше 5 мільйонів гривень на лікування і реабілітацію хлопців з фотографій.

Надихнувшись успіхом, 2015 року ми знову провели тихий аукціон, продавали ящики з-під боєприпасів, розписані художниками, які називали скринями миру й перемоги. Зібрали більше 2 мільйонів на цей раз вже для дітей прифронтової Мар’їнки, щоб допомогти їх зібрати в школу до нового навчального року.

Та найбільше коштів вдалося зібрати на віднову Запорізького військового госпіталю. Пам’ятаю, як я вперше потрапив до нього. Тоді він разом із Дніпровським був першим пунктом прийому поранених під час бойових дій. У той момент, коли я побачив жалюгідний стан приміщення й устаткування, народилася ідея як допомогти. Разом із Святославом Вакарчуком ми провели благодійний концерт «Вночі» в театрі Франка і нам вдалося зібрати кошти на відбудову госпіталю в Запоріжжі. Якщо скласти разом всі зроблені тоді пожертви, то вийде сума понад 20 мільйонів гривень, які пішли в тому числі на два нових реанімобілі. Таким масштабним проектом неможливо не пишатися. Іноді сам не вірю в те, що нам вдалося зробити.

Ніколи не забуду, коли в день відкриття першого інклюзивного відділення Ощадбанку незряча жінка вперше в житті скористалася банкоматом. Вона заплакала, а разом з нею заплакали усі присутні

Спільно з моєю благодійною організацією «Відчуй», що займається соціалізацією та реабілітацією людей з порушеннями слуху, банк підтримує проект Inclusive Friendly. Це тренінг для всіх охочих про основи поведінки, співпраці та залучення в соціум людей з інвалідністю. Методика проведення тренінгу дозволяє не тільки дізнатися теорію, як звернутися, допомогти, супроводжувати і якісно обслужити людей в залежності від їх фізичних можливостей, але прожити подібні ситуації самому і зрозуміти на собі, як це – не мати змоги чути, бачити чи рухатись. Тренінги проходять на базі інклюзивних відділень Ощадбанку, а їх уже 14 по всій Україні. Спочатку програма організовувалась лише для працівників банку. Але з часом проект зацікавив і органи державної влади, і комерційні структури. А ми тільки радіємо, бо відкриті для  всіх і кажемо: приєднуйтесь.

 

«Якщо ти особисто уже переміг виклики й обставини долі, маєш простягти руку іншим, а в Україні людей з порушеннями слуху понад мільйон, з них 300 тисяч дітей» /Фото Денис Маноха

Що таке інклюзивне відділення банку? За стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я ми вперше в Україні і в Східній Європі розробили проект і відкрили перше інклюзивне відділення банку наприкінці листопада 2014 року. Воно повністю адаптоване для людей з інвалідністю. Відповідає усім вимогам доступності: пологі пандуси, зручні поручні, банкомати, що розмовляють. Я ніколи не забуду той момент, коли в день відкриття цього відділення незряча жінка вперше в своєму житті скористалася банкоматом. Вона заплакала, а разом з нею заплакали усі присутні. Тепер ініціатива шириться в регіонах. Плануємо щонайменше по одному такому відділенню у кожній з областей.    

Ілон Маск запускає свої кораблі, а ми  продовжуємо утримувати інтернати для глухих

Ілон Маск запускає кораблі, які повертаються на рухомі платформи в океані, людство планує висадку на Марс найближчим часом, ми уже їздимо на електромобілях – але у той же час продовжуємо утримувати інтернати для глухих. 2017 рік надворі!

У цивілізованому світі суспільство навпаки намагається залучати, втягувати в соціум тих, хто не чує. Люди відкривають їм двері в буквальному й переносному сенсі, допомагають адаптуватися до реального життя. В західних країнах навчають інклюзивності від самого дитинства.

Але радянська ідеологія завжди створювала резервації для «ненормальних» людей, в тому числі з порушеннями слуху. Вони жили окремо від соціуму, разом працювали, між собою одружувалися і народжували дітей. Ці люди просто не знали, що можна жити інакше. Не знали, що в світі існує кохлеарна імплантація, здатна повернути слух і, таким чином, дати можливість, наприклад, дитині, яка не чує від народження, органічно розвивати свій мовний апарат, а відтак вільно спілкуватися і розвиватися.

Мене вразила одна історія. У Харкові, на відкриття інклюзивного відділення Ощаду ми запросили дітей з місцевого інтернату для нечуючих. Один із наших працівників привітався до них жестовою мовою. Діти не могли повірити своїм очам. Вони обступили хлопця, ставлячи йому мільйони запитань. Малеча не могла нарадітися – їх нарешті хтось розумів поза межами інтернату.

Коли, втративши слух, я потрапив у свою нову реальність, перше, що зробив – загуглив

Здалося, що життя, яке я мав до втрати слуху, завершилося в один момент. Ти втрачаєш комунікацію з людьми, з якими завжди вільно спілкувався. Тепер треба навчитися їх чути інакше, а вони повинні призвичаїтися по-іншому з тобою говорити. Коли я потрапив у свою нову реальність, перше, що зробив, – загуглив. Мені потрібно було зрозуміти, як далі будувати життя і яким чином жити з цією проблемою. Хотілось дізнатися, що робили в такій ситуації інші. Але дуже скоро виявилося, що в Україні така інформація відсутня. За своє життя мені вдалося знайти лише одну людину, якій вдалося пережити втрату слуху і повернутися до нормального життя. Це Сергій Якутович – талановитий художник, якому вдалося реалізувати свій талант, незважаючи на відсутність слуху. Коли ми поспілкувались ближче, я поцікавився, чи траплялись йому раніше люди, хто переміг подібну проблему. Я одразу зізнався, що Сергій був для мене першою такою людиною. Якутович відповів: «Знаєте, ви для мене також перший».

Виходило, що 13-річне дівча мало більше сміливості, ніж я в мої 35. Тоді це раз і назавжди змінило моє життя

Колись отримав листа від жінки, у якої донька теж мала порушення слуху. На той момент я активно займався політикою, мені здавалося що вже повністю адаптувався до нової реальності. Ну, може трохи комплексував через наявність слухового апарату. Щоб він був не таким помітним я навіть спеціально змінив зачіску, відростивши волосся.

Я зважився написати блог на УП, де йшлося про моє життя після втрати слуху, про те, що в нашій країні для таких людей навіть не було спеціальних субтитрів на телебаченні, у фільмах на дисках і таке інше. Але я, мовляв, тримаюсь і не здаюсь. І ось ця жінка разом зі своєю дитиною прочитала мій текст. На наступний ранок дівчинка, збираючись до школи, уперше за своє життя, зібрала волосся у тугий хвіст, не соромлячись що буде видно її слуховий апарат і з гордо піднятою головою пішла на навчання. Мама вирішила мені про це розповісти. Виходило, що в цього 13-річного дівчати більше сміливості, ніж у мене в мої 35. Тоді це раз і назавжди змінило моє життя. Того ж дня я підстригся.

Головне – постійно бігти вперед

Я розумів, що моя професія, перш за все, пов’язана із комунікацією, тому почав багато вчитися. Ставив перед собою все нові й нові завдання, брався за будь-яку роботу, аби постійно розширювати коло можливостей. Під час виборчих кампаній був відповідальний за декілька регіонів, проводив зустрічі на площах, спілкувався з активістами. Хотілося долати дедалі більше бар’єрів. Це також дало можливість зрозуміти, які технічні засоби мені потрібні. Коли я вперше звернувся до спеціалістів з проханням навчитися читати по губах, на мене подивились, як на божевільного. Навіщо, кажуть, є ж жестова мова? Звісно, я б легко її вивчив, але хто з мого оточення був би готовий зробити те саме? Що б люди не говорили, кожен все-таки має власне життя і свою систему пріоритетів. Треба бути готовим до того, що для спілкування з тобою, людина не прикладатиме надмірних зусиль. А якщо і буде – то недовго. Поки їй не набридне. Тому важливо брати ініціативу в свої руки і першим іти назустріч – спілкуватись, спілкуватись і спілкуватись.

Про інклюзивність варто не лише говорити

Але роботи над собою замало. Навіть якщо ти особисто уже переміг виклики й обставини долі, маєш простягти руку іншим, а в Україні людей з порушеннями слуху понад мільйон, з них 300 тисяч дітей. Якщо дорослі собі якось дають раду в старій системі координат УТОГ, то дітей віком до трьох років можна ще врятувати від повної глухоти, а відтак і німоти, провівши кохлеарну імплантацію. Це досить вартісна операція — 20-30 тисяч євро. У розвинених країнах є національні програми, які фінансуються з бюджету. У нас все складніше. І не тільки з точки зору грошей, але й з точки зору – куди йти, до кого звертатися, якщо батьки виявили, що їхнє немовля не чує. Саме для цього ми з дружиною заснували громадську організацію «Відчуй», якій уже шість років. Через «Відчуй» пройшли десятки нечуючих дітей. Наразі на заняттях і тренінгах у нас десь з сотня діток і їхніх батьків. Вони вчаться бути в суспільстві, вчаться, як не випасти з нього, як бути не просто його частиною, а проактивною частиною, яка не тільки захищає свої законні інтереси й права, а робить гідний внесок у загальний розвиток суспільства. Адже інклюзивне суспільство – це не тільки про людей з інвалідністю, це про всіх нас.

 

За останні роки українці змінилися, але недостатньо. Нарешті інклюзивність увійшла в моду, про неї багато говорять і пишуть, але мало роблять, щоб вона стала способом нашого життя. Зміни відбулися – але нам багато що ще треба зробити. Кожен на своєму місці. І тоді вже за кілька років нашу країну буде не впізнати. За цим майбутнє.

Відео-галерея ГО "Відчуй"
E-Mail Hosting

Наша адреса:

м.Київ, проспект Академіка Глушкова 1 (ВДНГ),
будівля 60. тел.+380674634009

ГО Відчуй в Фейсбуке

Підпишись
та будь завжди в курсі

ГО Відчуй в Instagramm ГО Відчуй в Instagramm

ГО Відчуй в Фейсбуке