Порушення слуху поділяють на три великі групи. До першої відносять ураження звукопровідної системи (кондуктивна приглухуватість), до другої – ураження звукосприймаючої системи (сенсоневральна приглухуватість), до третьої – змішані порушення, коли одночасно уражені звукопровідна і звукосприймаюча системи.
Кондуктивна приглухуватість виникає при:
• закупорці зовнішнього слухового ходу (сірчаний корок, обмежений чи дифузний зовнішній отит);
• розриві чи перфорації барабанної перетинки, руйнуванні чи порушенні рухомості слухових кісточок (гострий та хронічний середній отит, отосклероз);
• порушенні прохідності слухових труб (аденоїди) з накопиченням у барабанній порожнині рідини замість повітря (секреторний середній отит).
Сенсоневральна приглухуватість виникає при:
• загибелі волоскових клітин завитки (при сприйнятті дуже голосних звуків, крововиливах у лабіринт);
• запаленні чи атрофії слухового нерва (отруєннях, емболія чи тромбоз судин);
• пухлинах слухового, вестибулярного чи лицевого нервів;
• ураженні центральних відділів слухового аналізатора, тощо.
Хвороби, які супроводжуються кондуктивною приглухуватістю, більш сприятливі в плані видуження та подальшого покращення слуху. Це можуть бути терапевтичні заходи, або хірургічне лікування.
Сенсоневральна приглухуватість, що розвинулась гостро, вимагає негайного лікування (краще в стаціонарі), лише в такому разі шанси на повернення слуху високі. Якщо гостру сенсоневральну приглухуватість не вилікувати протягом двох місяців, слух переважно залишається зниженим на все життя, оскільки розвивається хронічна сенсоневральна приглухуватість. В такому разі досягти покращення можна застосувавши слуховий апарат, а при повній двобічній втраті слуху єдиним виходом є кохлеарна імплантація.
З віком слух погіршується, що є одним з проявів біологічного процесу старіння організму. Та сучасні технології дозволяють покращити або відновити слух практично у всіх категорій хворих, навіть у повністю глухих людей.
Вушні шуми
Вушні шуми є серйозною проблемою для багатьох людей. Лікування хворих з вушними шумами є складним завданням, не тільки для самих пацієнтів, а й для лікарів, які стикаються з такою патологією. Так як існує багато причин, що спричиняють виникнення вушного шуму, визначення істинного джерела іноді є досить складним завданням. Актуальність проблеми вушного шуму зростає, оскільки кількість таких пацієнтів збільшується щодня, а серед них велику частину становлять діти.
Що викликає вушні шуми? Стрес, недосипання, наростаюча швидкість повсякденного життя. Використання нових технологій, приладів, які випромінюють електромагнітні хвилі, дія яких на людський організм до кінця не з’ясована. Під цей вплив також попадають і діти, які зараз часто мають необмежений доступ до всіх високотехнологічних новинок. Компанії виробники іноді проводять дослідження щодо з`ясування впливу використання їхньої продукції на здоров`я людини. Проте, через економічний аспект, результати таких досліджень дуже часто бувають, м’яко кажучи, не зовсім об`єктивними. Зараз вже підтверджено, що комп’ютерні ігри зі звуковими спецефектами викликають зниження слуху, появу вушних шумів.
Одним з місць де виникають вушні шуми є равлик внутрішнього вуха, а саме зовнішні волоскові клітини, які в нормі відповідають за сприйняття звуку. Нормальну функцію та стан цих клітин досліджують за допомогою отоакустичної емісії (Otoacustіc Emіssіon). Під час сприйняття звукових сигналів зовнішні волоскові клітини скорочуються і таке скорочення супроводжується утворенням специфічного звуку, який можна зареєструвати за допомогою отоакустичної емісії. Коли зовнішні слухові клітини ушкоджуються виникає неправильний запис у реєстрації отоакустичної емісії. Збільшена активність зовнішніх слухових клітин збуджує внутрішні волоскові клітини (які в нормі є основними рецепторами сприйняття звуку), вони перетворюють такі імпульси на шум. Отже, визначення Отоакустичної Емісії є головним дослідженням при визначенні джерела суб’єктивного шуму.
Джерела: http://vuhosluh.com.ua
